Стійка банківська система неможлива без ефективних механізмів врегулювання криз та їхнього вдосконалення відповідно до сучасних реалій. Україна вже має унікальний досвід подолання масштабної хвилі неплатоспроможності банків: за останнє десятиліття через систему гарантування вкладів пройшли понад сотня установ. У більшості випадків при виведенні банків з ринку якість активів дозволяла застосувати єдиний інструмент – ліквідацію. Для інвесторів це фактично зводилося до участі в аукціонах із продажу окремих активів, а для економіки – до зникнення цілого бізнесу.

Однак ситуація у банківському секторі змінюється: система стабільніша, нагляд – скрупульозніший, якість активів – краща. І нині, у разі неплатоспроможності, у такого банку значно більше шансів привернути увагу інвесторів або навіть отримати нового власника. Але для цього потрібно осучаснити законодавство щодо системи гарантування вкладів.

Ухвалення законопроєкту № 13007-д – це можливість оновити інструментарій Фонду гарантування вкладів і зробити його більш ефективним та наближеним до найкращих практик, зокрема європейських стандартів.

Що більше сценаріїв врегулювання, то більше інвесторів

Ключова ідея законопроєкту – розширити механізми врегулювання неплатоспроможного банку до моменту відкликання ліцензії та його остаточного закриття. Це дає Фонду гарантування вкладів більше сценаріїв для збереження установи повністю або частково, її клієнтів та бізнес-ліній.

Фонд завжди діє за принципом найменших втрат для вкладників і кредиторів, тож врегулювання неплатоспроможного банку завжди кращe за ліквідацію.

Нині доступні три сценарії:

• продаж банку в цілому (інвестор отримує готовий бізнес із клієнтами та мережею);
• створення перехідного банку (новий банк приймає ключові функції та плавно передає їх новому власнику);
• передавання активів і зобов’язань приймаючому банку.

Після визнання банку неплатоспроможним Фонд вводить тимчасову адміністрацію, оцінює активи та оголошує конкурс на інвестора. Зараз закон обмежує вибір одного переможця, а законопроєкт пропонує можливість мати кілька переможців та комбінації різних способів врегулювання – наприклад, одночасно передати активи кільком приймаючим банкам та створити перехідний банк.

Попит породжує пропозицію

Комбінація способів врегулювання банку залежатиме від цілей і мотивації покупця. Це може бути поєднання передавання активів і зобов’язань, як у США. Але якщо два банки конкуруватимуть за один і той самий актив, тоді роль відіграє ціна: хто більше запропонує, той і стане власником. Є ще один спосіб, який використовують у США, – продаж пулами: кредити фізичних осіб і кредити юридичних. Тоді інвестор дає ціну за пул, а не за конкретний актив.

Якщо інвестор зацікавлений в конкретних активах неплатоспроможного банку, але при цьому його головна ціль – цілісний банківський бізнес (тобто банківська ліцензія), то створення перехідного банку саме для нього. Адже цей спосіб дозволяє отримати нову ліцензію та максимально очистити активи неплатоспроможного банку від юридичних ризиків. Якщо після створення перехідного банку в неплатоспроможного залишились активи та є банк-претендент на них, то можна скомбінувати вищезазначений перехідний банк із передаванням активів та зобов’язань до приймаючого банку. Якщо ж такий банк не знайшовся, то цю частину активів потім доведеться ліквідувати.

Важливо зазначити, що Фонд обирає не переможця, а найменш витратний спосіб виведення банку з ринку, критерії якого визначені законодавством. Пропозиція інвестора має бути найбільш вигідною для Фонду та кредиторів, це суто математичний підхід. Законопроєкт № 13007-д дає змогу застосовувати кілька способів врегулювання неплатоспроможних банків, але головне правило лишається: переможцем може стати лише інвестор, чия пропозиція відповідає принципу найменших витрат.

Як і зараз, усі потенційні інвестори перебуватимуть у рівних умовах – після оголошення конкурсу вони запрошуються на ознайомлення з активами банку до кімнати даних. Все прозоро й відкрито.

Зрозуміло, що під час війни ринок не надто привабливий, та завжди є шляхи вирішення. І залучення кількох інвесторів – один із них.

Хто у виграші?

Модернізація системи гарантування вкладів розширить коло потенційних інвесторів, а це означає більше конкурентних пропозицій і кращі умови для вкладників і кредиторів.

Для економіки – це сигнал, що фінансова система стає зрілішою і готовою до викликів майбутнього.

Для вкладників. Якщо банк не йде суто в ліквідацію, а застосовується один зі способів врегулювання, клієнти отримують не лише гарантоване відшкодування, а й шанс зберегти свої рахунки, сервіси, звичні фінансові інструменти. Це означає менше стресу і більше довіри до системи.

Для кредиторів. Ширші інструменти врегулювання дають змогу швидше повернути кошти, ніж у випадку ліквідації. Це забезпечить безперервний бізнес-процес, що сприяє стабільності фінансового сектору.

Для банків. Можливість масштабувати бізнес і швидко розширити клієнтську базу.

Для інвесторів. З’являється більше варіантів для входження на ринок завдяки можливості комбінувати способи виведення неплатоспроможного банку з ринку.

Зміни в системі гарантування вкладів відбуваються не у вакуумі. Вони – частина масштабної трансформації фінансового сектору на шляху до членства в ЄС. Найкращі стандарти передбачають, що банки врегульовуються максимально ефективно, а ліквідація – лише крайній варіант. Законопроєкт № 13007-д дозволяє Україні наблизитися до цих стандартів уже сьогодні, ще до моменту вступу в Європейський союз. А для Фонду це можливість перейти від механізму «мінімізації втрат» до «мінімізації ризиків» – для кредиторів і потенційних інвесторів.